Зміст
Введення
Глава 1. Зобов'язання. Загальні положення
1.1 Поняття і сторони зобов'язання. Підстави виникнення та їх виконання
1.2 Відповідальність за порушення зобов'язань
Глава 2. Способи забезпечення виконання господарських зобов'язань
2.1 Неустойка і заставу, їх забезпечувальна функція
2.2 Утримання і поручительство як традиційні способи забезпечення виконання зобов'язань
2.3 Банківська гарантія, завдаток і переведення боргу
Висновок
Список літератури
Ведення
Успіх будь-якої комерційної діяльності в реальній дійсності багато в чому залежить від рівня підготовки і подальшого юридично грамотного оформлення договірних відносин. Від цього ж залежить і результат врегулювання можливих розбіжностей між контрагентами і, якщо таке трапиться, судового вирішення справи у разі виникнення суперечок. Однак, як свідчить юридична практика, учасники договірних відносин часто не обтяжують себе скрупульозної відпрацюванням всіх умов конкретного договору на стадіях його підготовки, укладення та виконання, що породжує для них суттєві проблеми. Кожне зобов'язання, яке виникає внаслідок укладення договору, грунтується на вірі кредитора в майбутнє виконання боржником дії, необхідного для задоволення інтересу кредитора і на переконання в тому, що, вступаючи в зобов'язання, він вступає в правовідносини, внаслідок чого його права стають забезпеченими примусовою силою держави.
Виконання зобов'язань забезпечується системою заходів організаційного, економічного і правового порядку. Так, саме існування законодавства забезпечує виконання зобов'язань: встановлює принципи виконання, передбачає неприпустимість односторонньої відмови від зобов'язання або зміни його умов, встановлює можливість примусового виконання і т.д. Одночасно воно містить ряд норм, спрямованих саме на забезпечення виконання зобов'язань (ст. 329 - 381 ЦК). Відповідно до п. 1 ст. 329 ЦК виконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, заставою, утриманням майна боржника, поручительством, банківською гарантією, завдатком та іншими способами, передбаченими законом або договором. Деякі із зазначених способів відносяться до числа традиційних, відомих ще римському приватному праву, вони передбачалися як російським цивільним правом, які діяли до 1917 року, так і цивільним правом радянського періоду. Норми цивільного законодавства, що закріплюють ці конструкції, за загальним правилом об'єднуються в спеціальному інституті забезпечення виконання зобов'язань. Разом з тим практика економічного обороту показувала і показує, що застосування державно-примусових заходів, впливу і інших правових засобів, призначених для захисту інтересів будь-якої уповноваженої особи, в багатьох випадках недостатньо.
Актуальність досліджуваної проблеми проявляється в тому, що в даний час у нашій країні і все більше підприємств і підприємців йдуть з «тіньової економіки» у легальний бізнес і намагаються закріпити свої взаємини договірним, законним шляхом, залучаючи держава як гарант виконання всіх умов договору. Тому законотворча діяльність державного апарату має наповнюватися абсолютно новим конкретним змістом, пов'язаним з повсякденним економічною діяльністю підприємств і громадян, а саме: з законодавчо затвердженої можливістю захисту і забезпечення інтересів конкретних учасників.
Способами забезпечення виконання зобов'язань є: неустойка (штраф, пеня), застава, утримання майна боржника, поручительство, банківська гарантія, завдаток (ст. 329 ЦК).
Можливі й інші способи забезпечення виконання зобов'язань, передбачені безпосередньо договором або встановлені законом.
Мета даної курсової роботи - розглянути правову сутність і значення способів забезпечення виконання зобов'язань, їх види і відповідальність за порушення зобов'язань.
Методологічною основою структури роботи та логічного зв'язку в ній управлінських питань послужили розробки вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі цивільного права, підприємницького права і судовій практиці у господарських справах.
Глава 1. Зобов'язання. Загальні положення
1.1 Поняття і сторони зобов'язання. Підстави, виникнення і виконання їх
Зобов'язання - цивільні правовідносини, в силу якого одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (п. 1 ст. 307ГК).
Зобов'язання виникають, як правило, з договорів, одне сторонніх угод, з актів державних органів та органу місцевого самоврядування, внаслідок заподіяння шкоди та з інших підстав, передбачених законом або угодою сторін (ст. 8 ЦК РФ).
З цивільного права у зобов'язанні в якості з його сторін - кредитора або боржника - можуть, брати участь одна або одночасно кілька осіб (п. 1 ст. 308 ЦК) (див. також § 3 гл. 12).
Особа, яка бере участь у зобов'язанні, вважається боржником іншого боку в тому, що зобов'язана зробити на її користь, і ор тимчасово її кредитором у тому, що має право від неї вимагати [6. 252-317 с.].
Маючи на увазі, що ст. 395 ГК РФ передбачає наслідки невиконання чи прострочення виконання грошового зобов'язання, з якого на боржника покладається обов'язок сплатити гроші, положення цієї статті не застосовуються до відносин сторін, якщо вони не пов'язані з використання грошей як засобу платежу, засобу погашення грошового боргу.
Зокрема, не є грошовими зобов'язання, других грошові знаки використовуються не в якості засобів »погашення грошового боргу (обов'язки клієнта здавати готівкові гроші в банк, за договором на касове обслуговування, обов'язки перевізника, що перевозить грошові знаки і т. д.)
Грошовим «може бути як зобов'язання в цілому (в договорі позики), так і обов'язок однієї із сторін у зобов'язанні (оплата товарів, робіт або послуг).
Наслідки, передбачені ст. 395 ГК РФ, не застосовуються до зобов'язань, в яких валюта (гроші) виконує товару (операції з обміну валюти) »(п. 1 постанови Пленуму ЗС РФ від 8 жовтня 1998 р . № 13/14 практиці застосування положень Цивільного кодексу Російської Федерації про відсотки за користування чужими грошовими коштами »).
Підставами виникнення зобов'язань є юридичні факти або сукупності цих фактів (юридичні склади, в результаті настання яких виникають зобов'язальні правовідносини). До числа таких підстав належать угоди, адміністративні акти, заподіяння шкоди іншій особі, безпідставне збагачення, інші дії громадян та юридичних осіб, події [1. 316-330 с.].
Провідне місце серед підстав виникнення зобов'язань займають договори. Суб'єкти цивільного права, вступаючи в договірні відносини, добровільно беруть на себе права та обов'язки. Зобов'язання можуть виникнути також з односторонніх угод, коли будь-який суб'єкт цивільного права в односторонньому порядку приймати на себе певні обов'язки (наприклад, оголошення конкурсу).
У рідкісних випадках зобов'язання виникають з адміністративного акта, тобто індивідуального акта органу адміністративного управління (наприклад, видача ордера місцевою адміністрацією, в результаті чого виникає зобов'язання укласти договір найму житлового приміщення).
Зобов'язання може виникнути з факту заподіяння шкоди, коли заподіяло шкоду обличчя розглядається в якості боржника, а потерпілий - як кредитор. Під марна збагаченням розуміються випадки, коли особа без встановлених законом, іншим правовим актом або угодою підстав придбало або зберегло майно за рахунок іншої особи. Така особа є боржником по відношенню до особи, за чий рахунок воно безпідставно збагатилося [3. 146-153 с.].
У результаті одних тільки подій зобов'язання не виникають. Як правило, вони є частиною сукупності юридичних фактів.
Зобов'язання - найпоширеніший вид цивільних правовідносин. За допомогою зобов'язання громадяни задовольняють різноманітні потреби - матеріальні та культурні, а організації забезпечують досягнення цілей і завдань, для яких створені.
Залежно від змісту прав і обов'язків розрізняють зобов'язання, спрямовані на: оплатне або безоплатне відчуження (придбання) майна у власність або в оперативне управління; оплатне або безоплатне надання майна в користування; оплатне виконання робіт і надання послуг; охорону власності, інших майнових прав і пов'язаних з ними особистих немайнових прав.
Зобов'язання можуть бути односторонніми, коли одна сторона має тільки права, а інша - тільки обов'язки (наприклад, позика ст. 807 ГК), і двосторонніми (взаємними), коли кожна зі сторін має і права, і обов'язки (наприклад, купівля-продаж ст . 454 ЦК).
Зазвичай предмет виконання строго визначений в зобов'язанні. Виняток становлять альтернативні зобов'язання. В альтернативному зобов'язанні кілька предметів виконання, з яких сторона (як правило, боржник) має право вибору (ст. 320 ЦК). Якщо загине один з предметів альтернативного зобов'язання, воно зберігає силу щодо інших предметів [6. 252-317 с.].
Крім простих зобов'язань, в яких беруть участь один кредитор і один боржник, бувають складні зобов'язання, коли в якості боржника і кредитора, а іноді те й інше виступають кілька осіб. У цих випадках порядок виконання зобов'язання його учасниками визначається в залежності від предмета зобов'язання і умов угоди сторін.
Якщо кожен з учасників зобов'язання зобов'язаний виконати його або, відповідно, має право вимагати його виконання у певній (дорівнює або нерівній) частці, таке зобов'язання називається пайовою (ст. 321 ЦК).
Якщо кредитор має право вимагати виконання як від усіх, боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і частково, або будь-який з кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі (що означає звільнення від відповідальності перед іншими кредиторами) , таке зобов'язання називається солідарним (322ГК). Солідарний обов'язок (відповідальність) або солідарна вимога виникає, якщо солідарність обов'язки або вимоги передбачена договором або встановлена законом, зокрема, при неподільності предмета зобов'язання. Обов'язки кількох боржників за зобов'язанням, пов'язаному з підприємницькою діяльністю, так само як і вимоги декількох кредиторів у такому зобов'язанні є солідарними, якщо законом, іншими правовими актами або умовами зобов'язання не передбачено інше (ст. 322 ЦК).
Виконання зобов'язань - вчинення дій, що становлять зміст зобов'язання: передача речі (у тол числі сплата грошей), виконання роботи, надання послуг і т. д [3. 146-153 с.].
З цивільного права зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими звичайно ставляться (зокрема, щодо якості, кількості, терміну , місця, способу виконання зобов'язання) (ст. 309 ЦК).
Як правило, не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору за винятком випадків, передбачених законом. Якщо інше не випливає із закону або змісту зобов'язання, одностороння відмова від виконання зобов'язання і про, стороннє зміна умов договору допустимі також у випадках, передбачених договором при виконанні зобов'язанню пов'язаних із здійсненням сторонами підприємницької діяльності (ст. 310 ЦК).
Зобов'язання має виконуватися цілком і належного особі, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами, умов договору та не випливає із звичаїв ділового обороту або суті зобов'язання. Кредитор має право не приймати виконання зобов'язань по частинах (ст. 311 ЦК) [5. 414-428 с.].
Виконання зобов'язання має бути реальним, тобто боржник зобов'язаний зробити на натурі саме ті дії, які становлять зміст зобов'язання. Відшкодування заподіяних збитків і сплата неустойки не звільняє від виконання зобов'язання. Якщо порушено зобов'язання передати індивідуально-визначену річ, кредитор має право вимагати не, тільки, відшкодування збитків і неустойки, але і відібрання речі (за винятком спеціально передбачених законом випадків) (398 ЦК).
Звільнення від обов'язку реального виконання може відбутися тільки у разі неможливості виконання зобов'язання (ст. 416 ЦК).
Виконання зобов'язання може бути покладено боржником на третю особу, якщо із закону, інших правових актів, умов зобов'язання або його істоти не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою особою (ст. 313 ЦК). Третя особа, що піддається небезпеки втратити своє право на майно боржника (право оренди, застави та ін) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно, може за свій рахунок задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника. У цьому випадку до третьої особи переходять права кредитора за зобов'язанням відповідно до ст. 282-387 ГК [1. 316-330 с.].
Виконання зобов'язання повинно бути зроблене в строк, встановлений законом або договором. Якщо зобов'язання передбачає або дозволяє визначити день його виконання або період часу, протягом якого воно має бути виконане, зобов'язання підлягає виконанню в цей день або, відповідно, в будь-який момент в межах такого періоду (п. 1 ст. 314 ЦК).
У випадках, коли зобов'язання не передбачає термін його виконання і не містить умов, дозволяють визначити цей термін, воно повинно бути виконане в розумний термін після виникнення зобов'язання [6. 252-317 с.].
Якщо місце виконання не визначено законом, іншими правовими актами або договором, не випливає із звичаїв ділового, або; суті зобов'язання, виконання повинно бути, вироблено (ст. 316 ЦК):
- За зобов'язанням передати земельну ділянку, будинок, споруда або інше нерухоме майно - у місці знаходження майна;
- За зобов'язанням передати товар або інше майно, що передбачає його перевезення, - у місці здачі майна першому перевізникові для доставки його кредитору; за іншими зобов'язаннями підприємця передати товар або інше майно - за місцем виготовлення або зберігання майна, якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;
- За грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора в момент виникнення зобов'язання, а якщо кредитором є юридична особа - в місці його перебування в момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання або місце знаходження і сповістив про це боржника - в новому місці проживання чи перебування кредитора з віднесенням на рахунок кредитора витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;
- По всіх інших зобов'язаннях - за місцем проживання боржника, а якщо боржником є юридична особа - в місці його перебування (ст. 316 ЦК) [1. 316-330 с.].
1.2 Відповідальність за порушення зобов'язань
Під цивільно-правовою відповідальністю розуміються несприятливі майнові наслідки для особи, яка допустила цивільне правопорушення, що виразилися у втраті такою особою частини майна. Таким чином, цивільно-правова відповідальність завжди носить майновий характер. Вона може виступати у формі відшкодування збитків (шкоди, в тому числі моральної), сплати неустойки, втрати завдатку.
Заходи відповідальності встановлюються в правових нормах, реалізація яких забезпечується примусовою силою держави. Відповідальність виконує наступні функції: попереджувально-виховну; репресивну; компенсаційну; інформаційно-повідомну.
Залежно від підстав виникнення відповідальність поділяється на: договірну (яка виникає у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням договору); внедоговорную (виникає безпосередньо з правопорушення, за відсутності зобов'язальних відносин між порушником і потерпілим).
Розрізняють також часткову, солідарну та субсидіарну; відповідальність [3. 146-153 с.]. Введення
Глава 1. Зобов'язання. Загальні положення
1.1 Поняття і сторони зобов'язання. Підстави виникнення та їх виконання
1.2 Відповідальність за порушення зобов'язань
Глава 2. Способи забезпечення виконання господарських зобов'язань
2.1 Неустойка і заставу, їх забезпечувальна функція
2.2 Утримання і поручительство як традиційні способи забезпечення виконання зобов'язань
2.3 Банківська гарантія, завдаток і переведення боргу
Висновок
Список літератури
Ведення
Успіх будь-якої комерційної діяльності в реальній дійсності багато в чому залежить від рівня підготовки і подальшого юридично грамотного оформлення договірних відносин. Від цього ж залежить і результат врегулювання можливих розбіжностей між контрагентами і, якщо таке трапиться, судового вирішення справи у разі виникнення суперечок. Однак, як свідчить юридична практика, учасники договірних відносин часто не обтяжують себе скрупульозної відпрацюванням всіх умов конкретного договору на стадіях його підготовки, укладення та виконання, що породжує для них суттєві проблеми. Кожне зобов'язання, яке виникає внаслідок укладення договору, грунтується на вірі кредитора в майбутнє виконання боржником дії, необхідного для задоволення інтересу кредитора і на переконання в тому, що, вступаючи в зобов'язання, він вступає в правовідносини, внаслідок чого його права стають забезпеченими примусовою силою держави.
Виконання зобов'язань забезпечується системою заходів організаційного, економічного і правового порядку. Так, саме існування законодавства забезпечує виконання зобов'язань: встановлює принципи виконання, передбачає неприпустимість односторонньої відмови від зобов'язання або зміни його умов, встановлює можливість примусового виконання і т.д. Одночасно воно містить ряд норм, спрямованих саме на забезпечення виконання зобов'язань (ст. 329 - 381 ЦК). Відповідно до п. 1 ст. 329 ЦК виконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, заставою, утриманням майна боржника, поручительством, банківською гарантією, завдатком та іншими способами, передбаченими законом або договором. Деякі із зазначених способів відносяться до числа традиційних, відомих ще римському приватному праву, вони передбачалися як російським цивільним правом, які діяли до 1917 року, так і цивільним правом радянського періоду. Норми цивільного законодавства, що закріплюють ці конструкції, за загальним правилом об'єднуються в спеціальному інституті забезпечення виконання зобов'язань. Разом з тим практика економічного обороту показувала і показує, що застосування державно-примусових заходів, впливу і інших правових засобів, призначених для захисту інтересів будь-якої уповноваженої особи, в багатьох випадках недостатньо.
Актуальність досліджуваної проблеми проявляється в тому, що в даний час у нашій країні і все більше підприємств і підприємців йдуть з «тіньової економіки» у легальний бізнес і намагаються закріпити свої взаємини договірним, законним шляхом, залучаючи держава як гарант виконання всіх умов договору. Тому законотворча діяльність державного апарату має наповнюватися абсолютно новим конкретним змістом, пов'язаним з повсякденним економічною діяльністю підприємств і громадян, а саме: з законодавчо затвердженої можливістю захисту і забезпечення інтересів конкретних учасників.
Способами забезпечення виконання зобов'язань є: неустойка (штраф, пеня), застава, утримання майна боржника, поручительство, банківська гарантія, завдаток (ст. 329 ЦК).
Можливі й інші способи забезпечення виконання зобов'язань, передбачені безпосередньо договором або встановлені законом.
Мета даної курсової роботи - розглянути правову сутність і значення способів забезпечення виконання зобов'язань, їх види і відповідальність за порушення зобов'язань.
Методологічною основою структури роботи та логічного зв'язку в ній управлінських питань послужили розробки вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі цивільного права, підприємницького права і судовій практиці у господарських справах.
Глава 1. Зобов'язання. Загальні положення
1.1 Поняття і сторони зобов'язання. Підстави, виникнення і виконання їх
Зобов'язання - цивільні правовідносини, в силу якого одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (п. 1 ст. 307ГК).
Зобов'язання виникають, як правило, з договорів, одне сторонніх угод, з актів державних органів та органу місцевого самоврядування, внаслідок заподіяння шкоди та з інших підстав, передбачених законом або угодою сторін (ст. 8 ЦК РФ).
З цивільного права у зобов'язанні в якості з його сторін - кредитора або боржника - можуть, брати участь одна або одночасно кілька осіб (п. 1 ст. 308 ЦК) (див. також § 3 гл. 12).
Особа, яка бере участь у зобов'язанні, вважається боржником іншого боку в тому, що зобов'язана зробити на її користь, і ор тимчасово її кредитором у тому, що має право від неї вимагати [6. 252-317 с.].
Маючи на увазі, що ст. 395 ГК РФ передбачає наслідки невиконання чи прострочення виконання грошового зобов'язання, з якого на боржника покладається обов'язок сплатити гроші, положення цієї статті не застосовуються до відносин сторін, якщо вони не пов'язані з використання грошей як засобу платежу, засобу погашення грошового боргу.
Зокрема, не є грошовими зобов'язання, других грошові знаки використовуються не в якості засобів »погашення грошового боргу (обов'язки клієнта здавати готівкові гроші в банк, за договором на касове обслуговування, обов'язки перевізника, що перевозить грошові знаки і т. д.)
Грошовим «може бути як зобов'язання в цілому (в договорі позики), так і обов'язок однієї із сторін у зобов'язанні (оплата товарів, робіт або послуг).
Наслідки, передбачені ст. 395 ГК РФ, не застосовуються до зобов'язань, в яких валюта (гроші) виконує товару (операції з обміну валюти) »(п. 1 постанови Пленуму ЗС РФ від 8 жовтня
Підставами виникнення зобов'язань є юридичні факти або сукупності цих фактів (юридичні склади, в результаті настання яких виникають зобов'язальні правовідносини). До числа таких підстав належать угоди, адміністративні акти, заподіяння шкоди іншій особі, безпідставне збагачення, інші дії громадян та юридичних осіб, події [1. 316-330 с.].
Провідне місце серед підстав виникнення зобов'язань займають договори. Суб'єкти цивільного права, вступаючи в договірні відносини, добровільно беруть на себе права та обов'язки. Зобов'язання можуть виникнути також з односторонніх угод, коли будь-який суб'єкт цивільного права в односторонньому порядку приймати на себе певні обов'язки (наприклад, оголошення конкурсу).
У рідкісних випадках зобов'язання виникають з адміністративного акта, тобто індивідуального акта органу адміністративного управління (наприклад, видача ордера місцевою адміністрацією, в результаті чого виникає зобов'язання укласти договір найму житлового приміщення).
Зобов'язання може виникнути з факту заподіяння шкоди, коли заподіяло шкоду обличчя розглядається в якості боржника, а потерпілий - як кредитор. Під марна збагаченням розуміються випадки, коли особа без встановлених законом, іншим правовим актом або угодою підстав придбало або зберегло майно за рахунок іншої особи. Така особа є боржником по відношенню до особи, за чий рахунок воно безпідставно збагатилося [3. 146-153 с.].
У результаті одних тільки подій зобов'язання не виникають. Як правило, вони є частиною сукупності юридичних фактів.
Зобов'язання - найпоширеніший вид цивільних правовідносин. За допомогою зобов'язання громадяни задовольняють різноманітні потреби - матеріальні та культурні, а організації забезпечують досягнення цілей і завдань, для яких створені.
Залежно від змісту прав і обов'язків розрізняють зобов'язання, спрямовані на: оплатне або безоплатне відчуження (придбання) майна у власність або в оперативне управління; оплатне або безоплатне надання майна в користування; оплатне виконання робіт і надання послуг; охорону власності, інших майнових прав і пов'язаних з ними особистих немайнових прав.
Зобов'язання можуть бути односторонніми, коли одна сторона має тільки права, а інша - тільки обов'язки (наприклад, позика ст. 807 ГК), і двосторонніми (взаємними), коли кожна зі сторін має і права, і обов'язки (наприклад, купівля-продаж ст . 454 ЦК).
Зазвичай предмет виконання строго визначений в зобов'язанні. Виняток становлять альтернативні зобов'язання. В альтернативному зобов'язанні кілька предметів виконання, з яких сторона (як правило, боржник) має право вибору (ст. 320 ЦК). Якщо загине один з предметів альтернативного зобов'язання, воно зберігає силу щодо інших предметів [6. 252-317 с.].
Крім простих зобов'язань, в яких беруть участь один кредитор і один боржник, бувають складні зобов'язання, коли в якості боржника і кредитора, а іноді те й інше виступають кілька осіб. У цих випадках порядок виконання зобов'язання його учасниками визначається в залежності від предмета зобов'язання і умов угоди сторін.
Якщо кожен з учасників зобов'язання зобов'язаний виконати його або, відповідно, має право вимагати його виконання у певній (дорівнює або нерівній) частці, таке зобов'язання називається пайовою (ст. 321 ЦК).
Якщо кредитор має право вимагати виконання як від усіх, боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і частково, або будь-який з кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі (що означає звільнення від відповідальності перед іншими кредиторами) , таке зобов'язання називається солідарним (322ГК). Солідарний обов'язок (відповідальність) або солідарна вимога виникає, якщо солідарність обов'язки або вимоги передбачена договором або встановлена законом, зокрема, при неподільності предмета зобов'язання. Обов'язки кількох боржників за зобов'язанням, пов'язаному з підприємницькою діяльністю, так само як і вимоги декількох кредиторів у такому зобов'язанні є солідарними, якщо законом, іншими правовими актами або умовами зобов'язання не передбачено інше (ст. 322 ЦК).
Виконання зобов'язань - вчинення дій, що становлять зміст зобов'язання: передача речі (у тол числі сплата грошей), виконання роботи, надання послуг і т. д [3. 146-153 с.].
З цивільного права зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими звичайно ставляться (зокрема, щодо якості, кількості, терміну , місця, способу виконання зобов'язання) (ст. 309 ЦК).
Як правило, не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору за винятком випадків, передбачених законом. Якщо інше не випливає із закону або змісту зобов'язання, одностороння відмова від виконання зобов'язання і про, стороннє зміна умов договору допустимі також у випадках, передбачених договором при виконанні зобов'язанню пов'язаних із здійсненням сторонами підприємницької діяльності (ст. 310 ЦК).
Зобов'язання має виконуватися цілком і належного особі, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами, умов договору та не випливає із звичаїв ділового обороту або суті зобов'язання. Кредитор має право не приймати виконання зобов'язань по частинах (ст. 311 ЦК) [5. 414-428 с.].
Виконання зобов'язання має бути реальним, тобто боржник зобов'язаний зробити на натурі саме ті дії, які становлять зміст зобов'язання. Відшкодування заподіяних збитків і сплата неустойки не звільняє від виконання зобов'язання. Якщо порушено зобов'язання передати індивідуально-визначену річ, кредитор має право вимагати не, тільки, відшкодування збитків і неустойки, але і відібрання речі (за винятком спеціально передбачених законом випадків) (398 ЦК).
Звільнення від обов'язку реального виконання може відбутися тільки у разі неможливості виконання зобов'язання (ст. 416 ЦК).
Виконання зобов'язання може бути покладено боржником на третю особу, якщо із закону, інших правових актів, умов зобов'язання або його істоти не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою особою (ст. 313 ЦК). Третя особа, що піддається небезпеки втратити своє право на майно боржника (право оренди, застави та ін) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно, може за свій рахунок задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника. У цьому випадку до третьої особи переходять права кредитора за зобов'язанням відповідно до ст. 282-387 ГК [1. 316-330 с.].
Виконання зобов'язання повинно бути зроблене в строк, встановлений законом або договором. Якщо зобов'язання передбачає або дозволяє визначити день його виконання або період часу, протягом якого воно має бути виконане, зобов'язання підлягає виконанню в цей день або, відповідно, в будь-який момент в межах такого періоду (п. 1 ст. 314 ЦК).
У випадках, коли зобов'язання не передбачає термін його виконання і не містить умов, дозволяють визначити цей термін, воно повинно бути виконане в розумний термін після виникнення зобов'язання [6. 252-317 с.].
Якщо місце виконання не визначено законом, іншими правовими актами або договором, не випливає із звичаїв ділового, або; суті зобов'язання, виконання повинно бути, вироблено (ст. 316 ЦК):
- За зобов'язанням передати земельну ділянку, будинок, споруда або інше нерухоме майно - у місці знаходження майна;
- За зобов'язанням передати товар або інше майно, що передбачає його перевезення, - у місці здачі майна першому перевізникові для доставки його кредитору; за іншими зобов'язаннями підприємця передати товар або інше майно - за місцем виготовлення або зберігання майна, якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;
- За грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора в момент виникнення зобов'язання, а якщо кредитором є юридична особа - в місці його перебування в момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання або місце знаходження і сповістив про це боржника - в новому місці проживання чи перебування кредитора з віднесенням на рахунок кредитора витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;
- По всіх інших зобов'язаннях - за місцем проживання боржника, а якщо боржником є юридична особа - в місці його перебування (ст. 316 ЦК) [1. 316-330 с.].
1.2 Відповідальність за порушення зобов'язань
Під цивільно-правовою відповідальністю розуміються несприятливі майнові наслідки для особи, яка допустила цивільне правопорушення, що виразилися у втраті такою особою частини майна. Таким чином, цивільно-правова відповідальність завжди носить майновий характер. Вона може виступати у формі відшкодування збитків (шкоди, в тому числі моральної), сплати неустойки, втрати завдатку.
Заходи відповідальності встановлюються в правових нормах, реалізація яких забезпечується примусовою силою держави. Відповідальність виконує наступні функції: попереджувально-виховну; репресивну; компенсаційну; інформаційно-повідомну.
Залежно від підстав виникнення відповідальність поділяється на: договірну (яка виникає у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням договору); внедоговорную (виникає безпосередньо з правопорушення, за відсутності зобов'язальних відносин між порушником і потерпілим).
Часткова відповідальність передбачає, що кожен з боржників відповідає в певній частці. Солідарна відповідальність полягає в тому, що кожен із солідарних боржників зобов'язаний на вимогу потерпілої сторони взяти на себе тягар відповідальності в тому обсязі, в якому вона покладається на себе потерпілою стороною. Субсидіарної називається відповідальність, коли поряд з основним боржником з'являється додатковий.
Сукупність загальних умов, необхідних для виникнення цивільно-правової відповідальності, називають складом цивільного правопорушення.
До загальних умов відповідальності відносяться: протиправність поведінки; виникнення шкоди (збитків у потерпілого); причинний зв'язок між протиправною поведінкою і виникли шкодою; вина заподіювача, шкоди [5. 414-428 с.].
Протиправність поведінки означає, що воно суперечить як нормам об'єктивного права, так і суб'єктивних прав інших осіб. Протиправність при порушенні договірних зобов'язань полягає в тому, що порушується загальне правило, згідно з яким зобов'язання повинні виконуватися належним чином. Поведінка вважається протиправним незалежно від того, знав порушник про неправомірність своєї поведінки чи ні. Протиправним може бути як дія, так і бездіяльність.
Під шкодою розуміється всяке применшення або знищення суб'єктивного цивільного права або блага. Поняття «шкоди» - більш широке поняття, ніж поняття «збитки». Шкода буває майновим або немайновим. Грошова оцінка майнового шкоди називається «збитки».
Для того щоб настала цивільно-правова відповідальність, необхідно, щоб існувала причинний зв'язок між збитками і виникли шкодою. Юридичне значення має тільки прямий зв'язок, коли одне явище безпосередньо випливає з іншого. При цьому слід мати на увазі, що проста тимчасова послідовність подій ще не означає наявності причинно-наслідкового зв'язку між ними.
Під виною розуміється неналежне психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків. Вина існує в формі умислу або необережності. У свою чергу, необережність буває простий і грубої. Вина особи, яке допустило цивільне правопорушення, передбачає, що він сам повинен довести її відсутність. Вина є тільки умовою, але не мірою відповідальності, тобто незалежно від форми вини збитки будуть відшкодовуватись у повному обсязі [1. 316-330 с.].
Якщо зобов'язання не виповнюється добровільно, до зобов'язаному особі можуть бути застосовані заходи примусу у формі санкцій шляхом звернення кредитора до суду або арбітраж.
При цьому необхідно мати на увазі, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе відповідальність лише за наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, коли законом або договором передбачено інші підстави відповідальності [6. 252-317 с.].
Лицо признается невиновным, если при той степени заботливости и осмотрительности, какая от него требовалась по характеру обязательства и условиям оборота, оно приняло все меры для надлежащего исполнения обязательства (п. 1 ст. 401 ГК).
Обязательства прекращаются:
1) надлежащим исполнением обязательства (ст. 408 ГК). Принимая исполнение, кредитор обязан по требованию должника выдать ему расписку в получении исполнения полностью или в соответствующей части; кредитор должен вернуть должнику и долговой документ, если такой документ был ему выдан в удостоверение обязательства. Расписка может быть заменена надписью на возвращаемом долговом документе;
2) по соглашению сторон — предоставлением взамен исполнения отступного: уплатой денег, передачей имущества и т. п. (ст.409ГК).
Если по соглашению сторон обязанность исполнить обязательство в натуре (передать вещь, произвести работы, оказать услуги) заменяется обязанностью должника уплатить определенную сумму, то с истечением срока уплаты этой суммы, определенного законом или соглашением сторон, на сумму долга подлежат начислению проценты на основании п. 1 ст. 395 ГК, если иное не установлено соглашением сторон (п. 25 постановления Пленума ВС РФ и Пленума ВАС РФ от 8 октября
При разрешении споров следует учитывать, что в случае неисполнения должником обязательства, обеспеченного залогом, залогодержатель имеет право преимущественно перед другими кредиторами получить удовлетворение из стоимости заложенного имущества (ст. 334, 349 ГК).
Действующее законодательство не предусматривает возможность передачи имущества, являющегося предметом залога, в собственность залогодержателя. Всякие соглашения, предусматривающие такую передачу, являются ничтожными, за исключением тех, которые могут быть квалифицированы как отступное или новация обеспеченного залогом обязательства (ст. 409, 414 ГК) (п. 46 постановления Пленума ВС РФ и Пленума ВАС РФ от 1 июля
3) путем зачета требований (ст. 410 ГК) — полностью или частично зачетом встречного однородного требования [5. 414-428 с.].
Исходя из существа договора банковского счета банк не вправе со ссылкой на положения ГК РФ о зачете (ст. 410) не зачислять на расчетный счет поступающие в адрес клиента суммы, указывая на имеющуюся у клиента задолженность по кредиту и иным денежным обязательствам (п. 4 постановления Пленума ВАС РФ от 19 апреля
Застосовуючи ст. 853 ГК РФ, необходимо иметь в виду, что договором банковского счета не может быть дополнен перечень встречных требований банка и клиента, в отношении которых в силу п. 1 названной статьи допускается зачет. Однако в соответствии с данной нормой договором банковского счета может быть исключен зачет и этих требований.
Если договор банковского счета расторгнут, в силу общих положений ГК РФ о зачете (ст. 410) может быть применен зачет требований клиента к банку о возврате остатка денежных средств и требований банка к клиенту о возврате кредита и исполнении иных денежных обязательств, срок исполнения которых наступил (п. 5 постановления Пленума ВАС РФ от 19 апреля
Не допускается зачет требований (ст. 411 ГК): 314
- если по заявлению другой стороны к требованию подлежит применению срок исковой давности и этот срок истек;
- о возмещении вреда, причиненного жизни или здоровью,
- о взыскании алиментов;
- о пожизненном содержании;
- в иных случаях, предусмотренных законом или договоре.
4) прощениям долга (ст. 415 ГК) — освобождением кредитором должника от лежащих на нем обязанностей, если это не нарушает прав других лиц в отношении имущества кредитора;
5) новацией (ст. 414 ГК) - соглашением сторон о замене первоначального обязательства, существовавшего между ними, другим обязательством между теми же лицами, предусматривающим иной предмет или способ исполнения.
Новация не допускается в отношении обязательств по возмещению вреда, причиненного жизни или здоровью, и по уплате алиментов;
6) в связи с невозможностью исполнения, если она вызвана обстоятельством, за которое ни одна из сторон не отвечает (ст. 416 ГК);
Если потребитель предъявил продавцу (изготовителю) требование о замене товара с недостатками на товар той же марки (модели, артикула), но такой товар уже снят с произведет либо прекращены его поставки и т. п., то в соответствии а ст. 416 ГК обязательство продавца (изготовителя) в части такой замены прекращается в связи с невозможностью исполнения. В этом случае потребитель вправе предъявить иное из перечисленных в п. 1 ст. 18 Закона Российской Федерации «О защите прав потребителей» и ст. 503 ГК требование. Бремя доказывай» невозможности замены товара вследствие обстоятельств, за которые не может отвечать продавец (исполнитель), а также принятия последним всех необходимых мер для выполнения требований потребителя в указанных случаях лежит на продавце (исполнителе) [1. 316-330 с.].
Если указанные обстоятельства будут установлены в стадии исполнения вынесенного судом решения, обязывающего ответчика предоставить потребителю взамен некачественного товара товар той же марки (модели, артикула), суд в соответствии к ст. 355 ГПК РСФСР решает вопрос об изменении способа исполнения решения (п. 19 постановления Пленума ВС РФ от 29 сентября
8) совпадением должника и кредитора в одном лице (ст. 413 ГК);
9) на основании акта государственного органа (ст. 417 ГК) — понесшие в результате этого убытки, вправе требовать их возмещения (ст. 13, 16 ГК);
10) смертью гражданина (ст. 418 ГК) — смертью должника кредитора, если исполнение не может быть произведено без их личного участия либо обязательство иным образом неразрывно связано с их личностью;
11) в связи с ликвидацией юридического лица (должника или кредитора), кроме случаев, когда законом или иным правовым актом исполнение обязательства возлагается на другое лицо (по требованиям о возмещении вреда, причиненного жизни или здоровью, и др.) [6. 252-317 с.].
Глава 2. Способы обеспечения исполнения хозяйственных обязательств
2.1 Неустойка и залог, их обеспечительная функция
Неустойкой (штрафом, пеней) признается определенная законом или договором денежная сумма, которую должник обязан уплатить кредитору в случае неисполнения или ненадлежащего исполнения обязательства, в частности в случае просрочки исполнения.
Будучи одной из форм ответственности, взыскание неустойки требует наличия общих условий ответственности. Если неустойкой обеспечено обязательство, связанное с осуществлением предпринимательской деятельности, то для взыскания неустойки не требуется установления вины лица, нарушившего обязательства, поскольку ответственность строится на началах риска [1. 316-330 с.].
Неустойка может устанавливаться законом — законная неустойка и договором — договорная неустойка. Если неустойка определена законом, то кредитор вправе требовать ее уплаты независимо от того, предусмотрена ли обязанность ее уплаты соглашением сторон. Размер законной неустойки может быть увеличен соглашением сторон, если закон этого не запрещает.
Неустойка представляет собой денежную сумму, исчисленную следующим способом:
а) путем определения процентного отношения к сумме неисполненного обязательства или ненадлежаще исполненного обязательства, например в случае недоброкачественной или некомплектной поставки;
б) путем установления процента от суммы несвоевременного исполнения обязательства за каждый день просрочки, например при сдаче объекта по договору подряда на капитальное строительство. В последнем случае объем взыскания определяется полным сроком просрочки вплоть до надлежащего исполнения обязательства либо может законом или договором ограничиваться предельной суммой взыскания.
Следует различать способы взыскания неустойки. Общим является претензионно-исковой способ, т.е. путем направления претензии, а затем предъявления иска. Но в случаях, прямо предусмотренных законом (при простое вагонов и др.), допускается бесспорное взыскание неустойки стороной по договору путем направления требования в банк. Обратное взыскание неправильно списанной неустойки в таких случаях осуществляется в судебном порядке.
Несмотря на то, что при взыскании неустойки кредитор не связан доказывать причинение ему убытков, должник вправе ссылаться на незначительный их объем или полное отсутствие. Эти обстоятельства являются основанием для уменьшения размера взыскиваемой неустойки.
Неустойка может обеспечивать исполнение различных обязательств, удобна для практического применения и потому широко используется в обязательствах, как организаций, так и граждан. Она стимулирует надлежащее исполнение обязательства, а также компенсирует (полностью или частично) убытки, которые могут быть причинены его неисполнением.
В силу принципа реального исполнения обязательства уплата неустойки по общему правилу не освобождает от исполнения обязательства в натуре [3. 146-153 с.].
Соглашение о неустойке должно быть совершено в письменной форме независимо от формы основного обязательства. Несоблюдение письменной формы влечет недействительность соглашения о неустойке (ст. 331 ГК).
Неустойка может быть предусмотрена законом (законная неустойка) или установлена договором (договорная неустойка).
Размер законной неустойки может быть увеличен соглашением сторон, если закон этого не запрещает (ст. 332 ГК). Договорная неустойка устанавливается по соглашению сторон и законом не ограничивается. Единственный критерий — соразмерность основному обязательству.
Если подлежащая уплате неустойка явно несоразмерна последствиям нарушения обязательства, суд вправе уменьшить неустойку, приняв во внимание степень выполнения обязательства должником, имущественное положение граждан, участвующих в обязательстве, не только имущественный, но и любой иной заслуживающий уважения интерес кредитора (ст. 333 ГК) [5. 414-428 с.].
При оценке таких последствий судом могут приниматься во внимание в том числе обстоятельства, не имеющие прямого отношения к последствиям нарушения обязательства (цена товаров, работ, услуг, сумма договора и т. п.) (п. 42 постановления Пленума Верховного Суда РФ и Пленума Высшего Арбитражного Суда РФ № 6/8 от 1 июля
Условиями взыскания неустойки являются неисполнение обязательства и вина должника, независимо от того, понес ли кредитор убытки. Однако, если имеются убытки, кредитор вправе требовать их возмещения в части, не покрытой неустойкой — зачетная неустойка (ст. 394 ГК). Законом или договором могут быть предусмотрены случаи, когда допускается взыскание только неустойки, но не убытков — исключительная неустойка, (ст. 394 ГК) — такая неустойка предусмотрена, в частности, транспортными уставами и кодексами. Штрафной, или кумулятивной, неустойкой признается взыскание убытков в полной сумме сверх неустойки. Такая неустойка применяется при нарушении особо важных обстоятельств, в частности при поставках организациям продукции ненадлежащего качества. Иногда устанавливается альтернативная неустойка, когда кредитор вправе требовать или неустойки, или возмещения причиненных убытков [6. 252-317 с.].
Неустойка уплачивается должником в пользу кредитора. Однако органы арбитража вправе обращать присужденную неустойку в доход федерального бюджета в случаях взыскания неустойки в повышенном размере, взыскания неустойки со стороны, допустившей нарушение сроков предъявления и рассмотрения претензий, если истец не предъявил требования о санкциях или допустил нарушения законодательства, не уменьшающие ответственность ответчика, а также когда дело возбуждено по инициативе арбитража.
Обеспечительная функция залога состоит в том, что кредитор-залогодержатель в случае неисполнения должником обязательства приобретает право получить удовлетворение за счет заложенного имущества преимущественно перед другими кредиторами лица, которому принадлежит это имущество, за изъятиями, установленными в законе.
При разрешении споров следует учитывать, что в случае неисполнения должником обязательства, обеспеченного залогом, залогодержатель имеет право преимущественно перед другими кредиторами получить удовлетворение из стоимости заложенного имущества (ст. 334, 349 ГК).
Действующее законодательство не предусматривает возможность передачи имущества, являющегося предметом залога, в собственность залогодержателя. Любые соглашения, предусматривающие такую передачу, являются ничтожными, за исключением тех, которые могут быть квалифицированы как отступное или новация обеспеченного залогом обязательства (ст. 409, 414 ГК) (п. 46 постановления Пленума ВС РФ и Пленума ВАС РФ от 1 июля
Сторонами в залоговом обязательстве выступают залогодатель — лицо, предоставившее имущество в залог, и залогодержатель — лицо, получившее имущество в залог. В качестве залогодателя могут выступать как сам должник, так и третье лицо. Содержание залогового обязательства составляют права и обязанности сторон. Залогодержатель приобретает совокупность прав, которые составляют его залоговое право. Это право возникает с момента заключения договора о залоге, а в отношении .залога имущества, которое надлежит передать залогодержателю, — с момента передачи имущества, если иное не предусмотрено договором о залоге. При передаче предмета залога залогодержателю у последнего возникает право владения, право истребовать имущество из чужого незаконного владения от любого лица, в том числе и от залогодателя, право ограничивать распоряжение заложенным имуществом.
Залогодатель или залогодержатель, в зависимости от того, у кого из них находится заложенное имущество, обязан надлежащим образом его сохранять и содержать и, в частности: 1) страховать за счет залогодателя заложенное имущество в полной его стоимости от рисков утраты и повреждения, а если полная стоимость имущества превышает размер обеспеченного залогом требования, — на сумму не ниже требования; 2) принимать меры, необходимые для обеспечения сохранности заложенного имущества, в том числе для защиты его от посягательств и требований со стороны третьих лиц; 3) немедленно уведомлять другую сторону о, возникновении угрозы, утраты или о повреждении заложенного имущества.
В большинстве случаев залог возникает в силу договора. Такие договоры заключаются, в частности, при заключении договоров о получении кредитов с банками, ломбардами и т. д. Право залога возникает с момента заключения договора о залоге, а в отношении имущества, которое надлежит передать залогодержателю, — с момента передачи имущества, если иное не предусмотрено договором о залоге [1. 316-330 с.].
Предметом залога может быть любое имущество, в том числе вещи и имущественные права (требования), за исключением имущества, изъятого из оборота, и требований, неразрывно связанных с личностью кредитора, в частности требований об алиментах, о возмещении вреда, причиненного жизни и здоровью, и иных прав, уступка которых другому лицу запрещена законом. Відповідно до п. 1 ст. 349 ГК РФ требования залогодержателя (кредитора) удовлетворяются из стоимости заложенного недвижимого имущества по решению суда. Обращение взыскания на заложенное недвижимое имущество без судебного решения возможно при заключении залогодателем и залогодержателем специального соглашения, которое должно удовлетворять двум условиям: оно должно удостоверяться нотариально и заключаться сторонами после возникновения оснований для обращения взыскания на предмет залога. Это значит, что в случае получения ссуды, обеспеченной залогом недвижимости, банк-кредитор (залогодержатель) уже после факта невозврата кредита или процентов по нему должен будет заключить и нотариально удостоверить с залогодателем соглашение об удовлетворении претензий залогодержателя: на заложенное имущество. В случае отказа залогодателя по какой-либо причине от заключения такого соглашения, залогодержатель для удовлетворения своих претензий должен все равно обращала: в суд.
Существенными условиями договора о залоге являются предмет залога и его оценка, существо, размер и срок исполнения обязательства, обеспечиваемого залогом, а также условие о том, у какой из сторон (залогодателя или залогодержателя) находится заложенное имущество (п. 1 ст. 339 ГК). Если сторонами не : достигнуто соглашение хотя бы по одному из названных условий либо соответствующее условие в договоре отсутствует, договор о залоге не может считаться заключенным.
В случаях, когда залогодателем является должник в основном обязательстве, условии о существе, размере и сроках исполнения обязательства, обеспеченного залогом, следует признавать согласованными, если в договоре залога имеется отсылка к договору, регулирующему основное обязательство и содержащему соответствующие условия (п. 43 постановления Пленум РФ и Пленума ВАС РФ от 1 июля 1996 р . № 6/8 «О некоторых вопросах, связанных с применением части первой Гражданского кодекса Российской Федерации») [6. 252-317 с.].
2.2 Удержание и поручительство как традиционные способы обеспечения исполнения обязательств
Удержание — способ обеспечения исполнения обязательств, при котором кредитор, у которого находится вещь, подлежащая передаче должнику либо лицу, указанному должником, удерживает ее до тех пор, пока соответствующее обязательство не будет исполнено.
Удержанием вещи могут обеспечиваться также требования хотя и не связанные с оплатой вещи или возмещением издержек на нее и других убытков, но возникшие из обязательств, стороны которого действуют как предприниматели (п. 1 ст. 359 ГК).
Например, при неисполнении заказчиком обязанности уплатить установленную цену либо иную сумму, причитающуюся подрядчику в связи с выполнением договора подряда, подрядчик имеет право на удержание результата работ, а также принадлежащих заказчику оборудования, переданной для переработки (обработки) вещи, остатка неиспользованного материала и другого оказавшегося у него имущества заказчика до уплаты заказчиком соответствующих сумм (ст. 712 ГК).
По договору перевозки, если иное не установлено законом, иными правовыми актами или соглашением сторон, перевозчик имеет право удерживать переданные ему для перевозки грузы и багаж в обеспечение причитающихся ему провозной платы и других платежей по перевозке (п. 4 ст. 790 ГК).
Право кредитора удерживать вещь сохраняется и в отношении третьих лиц, к которым вещь может перейти на основании закона или договора (п. 2 ст. 359 ГК).
Следует иметь в виду, что удержание как способ обеспечения исполнения обязательств применяется постольку, поскольку законом, иным правовым актом или договором не установлено иное [6. 252-317 с.].
Требования кредитора, удерживающего, вещь, удовлетворяются из его стоимости в объеме и порядке, предусмотренных для удовлетворения требований, обеспеченных залогом (ст. 360 ГК).
Поручительство — один из традиционных способов обеспечения исполнения обязательств. По договору поручительства поручитель обязывается перед кредитором другого лица отвечать за исполнение последним его обязательства полностью или в части (ст. 361 ГК).
Поручительством может быть предусмотрено обеспечение обязательства, которое возникает в будущем (страхование — гл. 48 ГК, пожизненное содержание с иждивением — ст. 601 ГК, заем — ст. 807 ГК, кредит — ст. 819 ГК).
Основанием возникновения поручительства является договор, однако поручительство может быть предусмотрено и законом. Например, при оплате покупателем товаров по договору поставки товаров для государственных нужд государственный заказчик признается поручителем по этому обязательству покупателя (ст. 532 ГК).
Как юридический факт, поручительство представляет собой результат сложных экономических отношений должника, и кредитора и поручителя.
Заключается договор поручительства обязательно в письменной форме и в большинстве случаев нотариально удостоверяется, хотя для договоров данного вида нотариальная форма и не обязательна.
Несоблюдение письменной формы влечет недействителъностъ договора поручительства (ст. 362 ГК). Необходимо иметь в виду, что в случае отсутствия условия о поручительстве в основном обязательстве это обстоятельство не может служить основанием для признания отношений поручительства не установленными, если поручительство выдано в надлежащей форме и содержит существенные условия. К существенным условиям договора поручительства относят условия, позволяющие однозначно определить обязательство, обеспечиваемое поручительством и его объем [1. 316-330 с.].
В случае отсутствия этих условий договор поручительства признается не заключенным (Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. 1994. № 3. Ст. 73).
Следует помнить, что поручительство возлагает на поручителя всю полноту ответственности по обязательству должника, включая уплату процентов, возмещение судебных издержек по взысканию долга и других убытков кредитора, вызванных неисполнением или ненадлежащим исполнением обязательства должником (п. 2 ст. 363 ГК).
В случае неисполнения обязательства, обеспеченного поручительством, должник и поручитель отвечают перед кредитором как солидарные должники, если законом или договором поручительства не предусмотрена субсидиарная ответственность поручителя (п. 1 ст. 363 ГК).
При разрешении споров, связанных с применением субсидиарной ответственности, необходимо иметь в виду, что предусмотренный п. 1 ст. 399 ГК порядок предварительного обращения кредитора к основному должнику может считаться соблюденным, если кредитор предъявил последнему письменное требование и получил отказ должника в его удовлетворении либо не получил ответа на свое требование в разумный срок (п. 531 постановления Пленума ВС РФ и Пленума ВАС РФ от 1 1996 р . № 6/8 «О некоторых вопросах, связанных с применением части первой Гражданского кодекса Российской Федерации») [3. 146-153 с.].
Если право на бесспорное взыскание средств с должника не может быть реализовано, кредитор имеет право предъявить требование к поручителю, несущему в соответствии с договором субсидиарную ответственность.
Субсидиарная ответственность подразумевает обязанность кредитора до предъявления требований к поручителю предъявить их основному должнику (ст. 399 ГК).
Если должник исполнит обязательство, обеспеченное поручительством, он обязан немедленно известить об этом поручителя. В противном случае поручитель, в свою очередь исполнивший обязательство, вправе взыскать с кредитора неосновательно полученное либо предъявить регрессное требование к должнику. В последнем случае должник вправе взыскать с кредитора лишь неосновательно полученное (ст. 366 ГК).
Поручительство прекращается (ст. 367 ГК):
- с прекращением обеспеченного им обязательства, а также в случае изменения этого обязательства, влекущего увеличение ответственности или иные неблагоприятные последствия для поручителя без согласия последнего; - с переводом на другое лицо долга по обеспеченному поручительством обязательству, если поручитель не дал кредитору согласия отвечать за нового должника;
- если кредитор отказался принять надлежащее исполнение, предложенное должником или поручителем;
- по истечении указанного в договоре поручительства срока, на который оно дано. Если такой срок не установлен, оно прекращается, если кредитор в течение года со дня наступления срока исполнения обеспеченного поручительством обязательства не предъявит иск к поручителю. Когда срок исполнения основного обязательства не указан и не может быть определен или определен моментом востребования, поручительство прекращается, если кредитор не предъявит иска к поручителю в течение двух лет со дня заключения договора поручительства [6. 252-317 с.].
Условие договора о действии поручительства до фактического исполнения обеспечиваемого обязательства не может рассматриваться как устанавливающее срок действия поручительства, поскольку не соответствует требованиям ст. 190 ГК.
2.3 Банковская гарантия, задаток и перевод долга
Банковская гарантия, — особый способ обеспечения исполнения обязательств, в силу которого банк, иное кредитное учреждение или страховая организация (гарант) дают по просьбе другого лица (принципала, т. е. основного, главного должника в обязательстве) письменное обязательство уплатить кредитору принципала (бенефициару, т. е. лицу, в пользу которого совершается платеж) в соответствии с условиями даваемого гарантом обязательства денежную сумму по представлению бенефициаром письменного требования о ее уплате (ст. 368 ГК).
Основаниями возникновения банковской гарантии служит юридический состав: соглашение по основному обязательству между принципалом и бенефициаром и соглашение между и гарантом о выдаче банковской гарантии. Собственно банковская гарантия представляет собой одностороннюю сделку.
Если в гарантии не предусмотрено иное, то действительна она с момента выдачи и не может быть отозвана гарантом [3. 146-153 с.].
Как и все существующие способы обеспечения исполнения обязательств, банковская гарантия дополняет основное обязательство, как бы гарантирует его исполнение, однако действует независимо и самостоятельно.
Предусмотренное банковской гарантией обязательство гаранта перед бенефициаром не зависит в отношениях между ними от того основного обязательства, в обеспечение исполнения которого она выдана, даже если в гарантии содержится ссылка на это обстоятельство (ст. 370 ГК).
Необходимо иметь в виду, что банковская гарантия действительна и в том случае, если основное обязательство полностью или в соответствующей части уже исполнено, прекратилось по иным основаниям либо недействительно (п. 2 ст. 376 ГК).
За выдачу банковской гарантии принципал уплачивает гаранту вознаграждение (п. 2 ст. 369 ГК).
Размер вознаграждения, как правило, находится в прямой зависимости от объема основного обязательства, обеспечиваемого банковской гарантией, и срока, на который выдается банковская гарантия по этому обязательству.
Соглашением между принципалом и гарантом может быть предусмотрена выплата вознаграждения в момент выдачи гарантии или в любой другой срок, указанный в соглашении [5. 414-428 с.].
Требование бенефициара об уплате денежной суммы по банковской гарантии должно быть предоставлено гаранту в письменной форме, до окончания определенного в гарантии срока, на который она была выдана.
В требовании или в приложении к нему бенефициар должен указать, в чем состоит нарушение принципалом основного обязательства, в обеспечение которого выдана гарантия, с приложением указанных в гарантии документов (п. 1 ст. 374 ГК).
Обычно - в гарантии указываются основания обращения бенефициара к гаранту с требованием об уплате денежной суммы, а также приводится перечень документов, которые должны быть представлены бенефициаром.
Например, отказ от акцепта принципалом на выставленное бенефициаром требование об оплате товара, работ или услуг может служить основанием для обращения бенефициара с указанным требованием к гаранту, если договором по основному обязательству между принципалом и бенефициаром или банковской гарантией не предусмотрено иное [6. 252-317 с.].
Банковской гарантией, в частности, может быть предусмотрена оплата требования бенефициара и независимо от оснований требования.
По получении требования бенефициара гарант уведомляет об этом принципала, и передает ему копии требования со всеми относящимися к нему документами, и в разумный срок принимает решение об удовлетворении требования бенефициара или об отказе от его удовлетворения (ст. 375 ГК).
Если требование либо приложенные к нему документы не соответствуют условиям гарантии либо представлены гаранту по окончании определенного в гарантии срока, гарант имеет право отказать бенефициару в удовлетворении его требования (ст. 376
Задаток — денежная сумма, которую одна из сторон передает другой в счет причитающихся по договору платежей, в доказательство заключения договора и в обеспечение его исполнения (ст. 380 ГК).
Как способ обеспечения исполнения обязательства задаток имеет тройное значение:
- платежное — выдается в счет причитающихся по договору платежей;
- доказательственное — договор считается заключенным, если факт передачи задатка подтвержден доказательствами;
- обеспечительное — обеспечивает надлежащее исполнение основного обязательства, при этом задаток обеспечивает исполнение обязательства не только стороной, его дающей, но и принимающей стороной.
Если обязательство не исполнено по вине стороны, давшей задаток, она может требовать его обратно. Когда за неисполнение обязательства отвечает сторона, получившая задаток, она должна уплатить другой стороне двойную сумму задатка [1. 316-330 с.].
Задаток следует отличать от аванса, который выполняет платежную функцию и независимо от причины неисполнения договора подлежит возврату.
Если неисполнением обязательства кредитору причинены убытки, превышающие сумму задатка, он вправе потребовать их возмещения в части, не покрытой задатком, если договором не предусмотрено иное (п. 2 ст. 381 ГК). Задаток может быть предусмотрен законом (п. 4 ст. 448 ГК) или соглашением сторон.
Згідно з п. 2 ст. 380 ГК РФ соглашение о задатке необходимо совершить в письменной форме независимо от его суммы. В соглашении необходимо указать, что сумма, уплаченная в счет причитающихся по договору платежей, является задатком.
При отсутствии прямого указания на соглашение о задатке речь может идти только об авансе [5. 414-428 с.].
В случае если стороны пришли к соглашению о прекращении обязательства до начала его исполнения, либо вследствие невозможности исполнения (ст. 416 ГК) задаток должен быть возвращен (п. 1 ст. 381 ГК).
Под переводом долга понимается замена должника в обязательстве.
Перевод должником своего долга на другое лицо допускается лишь с согласия кредитора (п. 1 ст. 391 ГК). Новый должник вправе выдвигать против требования кредитора все возражения, основанные на отношениях между кредитором и первоначальным должником (ст. 392 ГК). Например, если кредитор по денежному обязательству предоставил первоначальному должнику; отсрочку в уплате долга, то новый должник вправе возражать против требования кредитора о погашении долга в первоначально обусловленный срок. С переводом долга прекращаются поручительство (п. 2 ст. 367 ГК) и залог (ст. 356 ГК), кроме случаев, когда поручитель или залогодатель дали согласие нести ответственность за нового должника.
Форма соглашения о переводе долга должна соответствоватъ форме основного обязательства, в котором происходит замена должника:
- перевод долга по сделке, совершенной в простой письменной форме, должен быть совершен в соответствующей письменной форме;
- перевод долга по сделке, требующей государственной регистрации, должен быть зарегистрирован в порядке, установленном для регистрации этой сделки.
В договоре поручительства может быть установлена обязанность поручителя отвечать за любого нового должника в случае перевода долга по обеспечиваемому обязательству [6. 252-317 с.].
Висновок
В гражданском праве под обеспечением исполнения обязательств понимают специальные меры имущественного характера, побуждающие стороны к точному и реальному исполнению обязательств. Все виды обеспечения исполнения обязательств являются предметом особых обязательств, которые, однако, не имеют самостоятельного значения, а служат лишь дополнением к основному обязательству сторон (продавца и покупателя в договоре купли-продажи (ст. 454 ГК), подрядчика и заказчика в договоре подряда (ст. 702 ГК) и др.). Они возникают и прекращаются одновременно с основным обязательством, а при его недействительности утрачивают силу. Во взаимоотношениях между организациями, а также организациями и гражданами необходимость обеспечения исполнения обязательств обычно предусмотрена обязательными для сторон правилами, которые либо возлагают на стороны обязанность определять меры обеспечения исполнения обязательств в заключаемых ими договорах, либо сами непосредственно их устанавливают.
По гражданскому праву обязательства должны исполняться надлежащим образом в соответствии с условиями обязательств и требованиями закона, иных правовых актов, а при отсутствии таких условий и требований — в соответствии с обычаями делового оборота или иными обычно предъявляемыми требованиями (в частности, относительно качества, количества, срока, места, способа исполнения обязательства) (ст. 309 ГК). Как правило, не допускается односторонний отказ от исполнения обязательства и одностороннее изменение условий договора за исключением случаев, предусмотренных законом. Использование иностранной валюты, а также платежных документов в иностранной валюте при осуществлении расчетов на территории Российской Федерации по обязательствам допускается в случаях, в порядке и на условиях, определенных законом или в установленном им порядке (п. 3 ст. 317 ГК).
Законодательство ряда стран допускает такой способ обеспечения исполнения обязательств, как гарантийная передача права собственности, при которой право собственности на определенные вещи временно передается кредитору в обеспечение погашения долга, а при надлежащем исполнении обязательства по возврату долга право собственности на вещи возвращается должнику. У країнах загальної системи права як способу забезпечення виконання зобов'язання допускається резервування титулу власності. Весьма часто в российской договорной практике в качестве средства обеспечения исполнения обязательств используется так называемый договор репо - сделка купли-продажи ценных бумаг, содержащая обязательство продавца выкупить их обратно в определенный срок по заранее зафиксированной цене. У договорі репо продажна і викупна ціни погоджуються з урахуванням того, що продажна ціна фактично є сумою кредиту, що надається покупцем у вигляді оплати паперів, а викупна ціна дорівнює сумі кредиту та відсотків за користування ним. У договорі також обумовлюються права сторін при падінні ринкової вартості проданих паперів, при відмові продавця від зворотного викупу тощо
Потреби сучасного економічного обороту, безсумнівно, вироблять способи забезпечення виконання зобов'язань, невідомі сьогодні. Це може стати результатом адаптації до умов російського законодавства моделей забезпечувальних засобів, апробованих в практиці зарубіжних країн, або результатом пошуку російським законодавцем нових правових моделей способів забезпечення виконання зобов'язань. Але у всіх випадках це будуть правові засоби, що надають кредитору додатковий кредит - особистий чи реальний. Забезпечувальний характер усіх способів забезпечення виконання зобов'язань та їх взаємозв'язок з основним зобов'язанням означають, що угоди про їх встановлення повинні мати місце до факту невиконання (неналежного виконання) основного зобов'язання.
Список літератури
1. Гражданский кодекс РФ (с учетом изменений и дополнений по состоянию на 25 ноября 2005 р .). - М.: ГроссМедіа, 2006. - 384 с.;
2. Кодекс РФ про адміністративні правопорушення (в редакції від 20.12.2001). - М.: вид. «ЕЛІТ», 2004. - 224 с.;
3. Федеральний закон від 27.04.03г. № 4866-1 «Про оскарженні до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян» / електронна версія системи «Консультант-Плюс»
4. Власов А.А. Цивільне процесуальне право: Підручник. - М.: ТК Велбі, 2004. - 432 с.;
5. Цивільне право: Підручник, частина 1. - М.: ИНФРА-М. - 2000, 454 с.;
6. Цивільне право: Підручник, частина 2. - М.: МТК «Східний експрес». - 2000, 656 с.;
7. Цивільне право в 2-х томах, Т2 Напівтім 1: Підручник / відп. ред. проф. Є. А. Суханов - М.: Изд-во БЕК. - 2000, 704 с.;
8. Жилинский С.Э. Предпринимательское право: Уч. М.: НОРМА, 2001. - 672 с.;
9. Гришин І.П., Гришина І.І. Цивільний процес: питання та відповіді / під ред. д.ю.н. проф. М.К. Треушнікова. - М.: Юриспруденція, 2000. - 224 с.;
10. Данилов Е.П. Цивільний процесуальний кодекс РФ. Практичний посібник. Коментар і постатейні матеріали. Судова та адвокатська практика. Зразки документів. Видання 2-е. - М.: Право і Закон, 2001. - 832 с.;
11. Корецький А.Д. Договірне право Росії. Основи теорії та практика реалізації. - М.: ІКЦ «МарТ», - 2004, 528 с.;
12. Корнійчук Г.А. Арбітражне процесуальне право. - М.: ТК Велбі, 2005. - 280 с.;
13. Предпринимательское право: Уч.\под. ред. Є.П. Губина М.: Юристъ, 2004. - 416 с.;
14. Предпринимательское право: Уч. М.: МАУП, 2001. - 727 с.;
15. Предпринимательское право РФ М.: Юристъ, 2004. – 1001с.;
16. Судова практика у господарських справах \ Склав к.ю.н. І.В. Єршова М.: Юриспруденція, 2003. - 624 с.;
17. Фоков А.П. Цивільне право. Общая и особая часть: Уч. М.: КНОРУС, 2005. - 688 с.;
18. Боннер А.Т. Судова практика у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин. / Гіп, 1992, № 2
19. Мартишін О.В. Кілька тез про перспективи правової держави в Росії. / Держава і право, 1996, № 6
20. Мусін В.А. Питання примусового виконання рішень суду / Законність, 2003, № 10
21. ЧЕЧИН Н.А. Розгляд судами справ, що виникають з адміністративно-правових відносин (до проекту ЦПК РФ). / Правознавство, 1994, № 4
В большинстве случаев залог возникает в силу договора. Такие договоры заключаются, в частности, при заключении договоров о получении кредитов с банками, ломбардами и т. д. Право залога возникает с момента заключения договора о залоге, а в отношении имущества, которое надлежит передать залогодержателю, — с момента передачи имущества, если иное не предусмотрено договором о залоге [1. 316-330 с.].
Предметом залога может быть любое имущество, в том числе вещи и имущественные права (требования), за исключением имущества, изъятого из оборота, и требований, неразрывно связанных с личностью кредитора, в частности требований об алиментах, о возмещении вреда, причиненного жизни и здоровью, и иных прав, уступка которых другому лицу запрещена законом. Відповідно до п. 1 ст. 349 ГК РФ требования залогодержателя (кредитора) удовлетворяются из стоимости заложенного недвижимого имущества по решению суда. Обращение взыскания на заложенное недвижимое имущество без судебного решения возможно при заключении залогодателем и залогодержателем специального соглашения, которое должно удовлетворять двум условиям: оно должно удостоверяться нотариально и заключаться сторонами после возникновения оснований для обращения взыскания на предмет залога. Это значит, что в случае получения ссуды, обеспеченной залогом недвижимости, банк-кредитор (залогодержатель) уже после факта невозврата кредита или процентов по нему должен будет заключить и нотариально удостоверить с залогодателем соглашение об удовлетворении претензий залогодержателя: на заложенное имущество. В случае отказа залогодателя по какой-либо причине от заключения такого соглашения, залогодержатель для удовлетворения своих претензий должен все равно обращала: в суд.
Существенными условиями договора о залоге являются предмет залога и его оценка, существо, размер и срок исполнения обязательства, обеспечиваемого залогом, а также условие о том, у какой из сторон (залогодателя или залогодержателя) находится заложенное имущество (п. 1 ст. 339 ГК). Если сторонами не : достигнуто соглашение хотя бы по одному из названных условий либо соответствующее условие в договоре отсутствует, договор о залоге не может считаться заключенным.
В случаях, когда залогодателем является должник в основном обязательстве, условии о существе, размере и сроках исполнения обязательства, обеспеченного залогом, следует признавать согласованными, если в договоре залога имеется отсылка к договору, регулирующему основное обязательство и содержащему соответствующие условия (п. 43 постановления Пленум РФ и Пленума ВАС РФ от 1 июля
2.2 Удержание и поручительство как традиционные способы обеспечения исполнения обязательств
Удержание — способ обеспечения исполнения обязательств, при котором кредитор, у которого находится вещь, подлежащая передаче должнику либо лицу, указанному должником, удерживает ее до тех пор, пока соответствующее обязательство не будет исполнено.
Удержанием вещи могут обеспечиваться также требования хотя и не связанные с оплатой вещи или возмещением издержек на нее и других убытков, но возникшие из обязательств, стороны которого действуют как предприниматели (п. 1 ст. 359 ГК).
Например, при неисполнении заказчиком обязанности уплатить установленную цену либо иную сумму, причитающуюся подрядчику в связи с выполнением договора подряда, подрядчик имеет право на удержание результата работ, а также принадлежащих заказчику оборудования, переданной для переработки (обработки) вещи, остатка неиспользованного материала и другого оказавшегося у него имущества заказчика до уплаты заказчиком соответствующих сумм (ст. 712 ГК).
По договору перевозки, если иное не установлено законом, иными правовыми актами или соглашением сторон, перевозчик имеет право удерживать переданные ему для перевозки грузы и багаж в обеспечение причитающихся ему провозной платы и других платежей по перевозке (п. 4 ст. 790 ГК).
Право кредитора удерживать вещь сохраняется и в отношении третьих лиц, к которым вещь может перейти на основании закона или договора (п. 2 ст. 359 ГК).
Следует иметь в виду, что удержание как способ обеспечения исполнения обязательств применяется постольку, поскольку законом, иным правовым актом или договором не установлено иное [6. 252-317 с.].
Требования кредитора, удерживающего, вещь, удовлетворяются из его стоимости в объеме и порядке, предусмотренных для удовлетворения требований, обеспеченных залогом (ст. 360 ГК).
Поручительство — один из традиционных способов обеспечения исполнения обязательств. По договору поручительства поручитель обязывается перед кредитором другого лица отвечать за исполнение последним его обязательства полностью или в части (ст. 361 ГК).
Поручительством может быть предусмотрено обеспечение обязательства, которое возникает в будущем (страхование — гл. 48 ГК, пожизненное содержание с иждивением — ст. 601 ГК, заем — ст. 807 ГК, кредит — ст. 819 ГК).
Основанием возникновения поручительства является договор, однако поручительство может быть предусмотрено и законом. Например, при оплате покупателем товаров по договору поставки товаров для государственных нужд государственный заказчик признается поручителем по этому обязательству покупателя (ст. 532 ГК).
Как юридический факт, поручительство представляет собой результат сложных экономических отношений должника, и кредитора и поручителя.
Заключается договор поручительства обязательно в письменной форме и в большинстве случаев нотариально удостоверяется, хотя для договоров данного вида нотариальная форма и не обязательна.
Несоблюдение письменной формы влечет недействителъностъ договора поручительства (ст. 362 ГК). Необходимо иметь в виду, что в случае отсутствия условия о поручительстве в основном обязательстве это обстоятельство не может служить основанием для признания отношений поручительства не установленными, если поручительство выдано в надлежащей форме и содержит существенные условия. К существенным условиям договора поручительства относят условия, позволяющие однозначно определить обязательство, обеспечиваемое поручительством и его объем [1. 316-330 с.].
В случае отсутствия этих условий договор поручительства признается не заключенным (Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. 1994. № 3. Ст. 73).
Следует помнить, что поручительство возлагает на поручителя всю полноту ответственности по обязательству должника, включая уплату процентов, возмещение судебных издержек по взысканию долга и других убытков кредитора, вызванных неисполнением или ненадлежащим исполнением обязательства должником (п. 2 ст. 363 ГК).
В случае неисполнения обязательства, обеспеченного поручительством, должник и поручитель отвечают перед кредитором как солидарные должники, если законом или договором поручительства не предусмотрена субсидиарная ответственность поручителя (п. 1 ст. 363 ГК).
При разрешении споров, связанных с применением субсидиарной ответственности, необходимо иметь в виду, что предусмотренный п. 1 ст. 399 ГК порядок предварительного обращения кредитора к основному должнику может считаться соблюденным, если кредитор предъявил последнему письменное требование и получил отказ должника в его удовлетворении либо не получил ответа на свое требование в разумный срок (п. 531 постановления Пленума ВС РФ и Пленума ВАС РФ от 1
Если право на бесспорное взыскание средств с должника не может быть реализовано, кредитор имеет право предъявить требование к поручителю, несущему в соответствии с договором субсидиарную ответственность.
Субсидиарная ответственность подразумевает обязанность кредитора до предъявления требований к поручителю предъявить их основному должнику (ст. 399 ГК).
Если должник исполнит обязательство, обеспеченное поручительством, он обязан немедленно известить об этом поручителя. В противном случае поручитель, в свою очередь исполнивший обязательство, вправе взыскать с кредитора неосновательно полученное либо предъявить регрессное требование к должнику. В последнем случае должник вправе взыскать с кредитора лишь неосновательно полученное (ст. 366 ГК).
Поручительство прекращается (ст. 367 ГК):
- с прекращением обеспеченного им обязательства, а также в случае изменения этого обязательства, влекущего увеличение ответственности или иные неблагоприятные последствия для поручителя без согласия последнего; - с переводом на другое лицо долга по обеспеченному поручительством обязательству, если поручитель не дал кредитору согласия отвечать за нового должника;
- если кредитор отказался принять надлежащее исполнение, предложенное должником или поручителем;
- по истечении указанного в договоре поручительства срока, на который оно дано. Если такой срок не установлен, оно прекращается, если кредитор в течение года со дня наступления срока исполнения обеспеченного поручительством обязательства не предъявит иск к поручителю. Когда срок исполнения основного обязательства не указан и не может быть определен или определен моментом востребования, поручительство прекращается, если кредитор не предъявит иска к поручителю в течение двух лет со дня заключения договора поручительства [6. 252-317 с.].
Условие договора о действии поручительства до фактического исполнения обеспечиваемого обязательства не может рассматриваться как устанавливающее срок действия поручительства, поскольку не соответствует требованиям ст. 190 ГК.
2.3 Банковская гарантия, задаток и перевод долга
Банковская гарантия, — особый способ обеспечения исполнения обязательств, в силу которого банк, иное кредитное учреждение или страховая организация (гарант) дают по просьбе другого лица (принципала, т. е. основного, главного должника в обязательстве) письменное обязательство уплатить кредитору принципала (бенефициару, т. е. лицу, в пользу которого совершается платеж) в соответствии с условиями даваемого гарантом обязательства денежную сумму по представлению бенефициаром письменного требования о ее уплате (ст. 368 ГК).
Основаниями возникновения банковской гарантии служит юридический состав: соглашение по основному обязательству между принципалом и бенефициаром и соглашение между и гарантом о выдаче банковской гарантии. Собственно банковская гарантия представляет собой одностороннюю сделку.
Если в гарантии не предусмотрено иное, то действительна она с момента выдачи и не может быть отозвана гарантом [3. 146-153 с.].
Как и все существующие способы обеспечения исполнения обязательств, банковская гарантия дополняет основное обязательство, как бы гарантирует его исполнение, однако действует независимо и самостоятельно.
Предусмотренное банковской гарантией обязательство гаранта перед бенефициаром не зависит в отношениях между ними от того основного обязательства, в обеспечение исполнения которого она выдана, даже если в гарантии содержится ссылка на это обстоятельство (ст. 370 ГК).
Необходимо иметь в виду, что банковская гарантия действительна и в том случае, если основное обязательство полностью или в соответствующей части уже исполнено, прекратилось по иным основаниям либо недействительно (п. 2 ст. 376 ГК).
За выдачу банковской гарантии принципал уплачивает гаранту вознаграждение (п. 2 ст. 369 ГК).
Размер вознаграждения, как правило, находится в прямой зависимости от объема основного обязательства, обеспечиваемого банковской гарантией, и срока, на который выдается банковская гарантия по этому обязательству.
Соглашением между принципалом и гарантом может быть предусмотрена выплата вознаграждения в момент выдачи гарантии или в любой другой срок, указанный в соглашении [5. 414-428 с.].
Требование бенефициара об уплате денежной суммы по банковской гарантии должно быть предоставлено гаранту в письменной форме, до окончания определенного в гарантии срока, на который она была выдана.
В требовании или в приложении к нему бенефициар должен указать, в чем состоит нарушение принципалом основного обязательства, в обеспечение которого выдана гарантия, с приложением указанных в гарантии документов (п. 1 ст. 374 ГК).
Обычно - в гарантии указываются основания обращения бенефициара к гаранту с требованием об уплате денежной суммы, а также приводится перечень документов, которые должны быть представлены бенефициаром.
Например, отказ от акцепта принципалом на выставленное бенефициаром требование об оплате товара, работ или услуг может служить основанием для обращения бенефициара с указанным требованием к гаранту, если договором по основному обязательству между принципалом и бенефициаром или банковской гарантией не предусмотрено иное [6. 252-317 с.].
Банковской гарантией, в частности, может быть предусмотрена оплата требования бенефициара и независимо от оснований требования.
По получении требования бенефициара гарант уведомляет об этом принципала, и передает ему копии требования со всеми относящимися к нему документами, и в разумный срок принимает решение об удовлетворении требования бенефициара или об отказе от его удовлетворения (ст. 375 ГК).
Если требование либо приложенные к нему документы не соответствуют условиям гарантии либо представлены гаранту по окончании определенного в гарантии срока, гарант имеет право отказать бенефициару в удовлетворении его требования (ст. 376
Задаток — денежная сумма, которую одна из сторон передает другой в счет причитающихся по договору платежей, в доказательство заключения договора и в обеспечение его исполнения (ст. 380 ГК).
Как способ обеспечения исполнения обязательства задаток имеет тройное значение:
- платежное — выдается в счет причитающихся по договору платежей;
- доказательственное — договор считается заключенным, если факт передачи задатка подтвержден доказательствами;
- обеспечительное — обеспечивает надлежащее исполнение основного обязательства, при этом задаток обеспечивает исполнение обязательства не только стороной, его дающей, но и принимающей стороной.
Если обязательство не исполнено по вине стороны, давшей задаток, она может требовать его обратно. Когда за неисполнение обязательства отвечает сторона, получившая задаток, она должна уплатить другой стороне двойную сумму задатка [1. 316-330 с.].
Задаток следует отличать от аванса, который выполняет платежную функцию и независимо от причины неисполнения договора подлежит возврату.
Если неисполнением обязательства кредитору причинены убытки, превышающие сумму задатка, он вправе потребовать их возмещения в части, не покрытой задатком, если договором не предусмотрено иное (п. 2 ст. 381 ГК). Задаток может быть предусмотрен законом (п. 4 ст. 448 ГК) или соглашением сторон.
Згідно з п. 2 ст. 380 ГК РФ соглашение о задатке необходимо совершить в письменной форме независимо от его суммы. В соглашении необходимо указать, что сумма, уплаченная в счет причитающихся по договору платежей, является задатком.
При отсутствии прямого указания на соглашение о задатке речь может идти только об авансе [5. 414-428 с.].
В случае если стороны пришли к соглашению о прекращении обязательства до начала его исполнения, либо вследствие невозможности исполнения (ст. 416 ГК) задаток должен быть возвращен (п. 1 ст. 381 ГК).
Под переводом долга понимается замена должника в обязательстве.
Перевод должником своего долга на другое лицо допускается лишь с согласия кредитора (п. 1 ст. 391 ГК). Новый должник вправе выдвигать против требования кредитора все возражения, основанные на отношениях между кредитором и первоначальным должником (ст. 392 ГК). Например, если кредитор по денежному обязательству предоставил первоначальному должнику; отсрочку в уплате долга, то новый должник вправе возражать против требования кредитора о погашении долга в первоначально обусловленный срок. С переводом долга прекращаются поручительство (п. 2 ст. 367 ГК) и залог (ст. 356 ГК), кроме случаев, когда поручитель или залогодатель дали согласие нести ответственность за нового должника.
Форма соглашения о переводе долга должна соответствоватъ форме основного обязательства, в котором происходит замена должника:
- перевод долга по сделке, совершенной в простой письменной форме, должен быть совершен в соответствующей письменной форме;
- перевод долга по сделке, требующей государственной регистрации, должен быть зарегистрирован в порядке, установленном для регистрации этой сделки.
В договоре поручительства может быть установлена обязанность поручителя отвечать за любого нового должника в случае перевода долга по обеспечиваемому обязательству [6. 252-317 с.].
Висновок
В гражданском праве под обеспечением исполнения обязательств понимают специальные меры имущественного характера, побуждающие стороны к точному и реальному исполнению обязательств. Все виды обеспечения исполнения обязательств являются предметом особых обязательств, которые, однако, не имеют самостоятельного значения, а служат лишь дополнением к основному обязательству сторон (продавца и покупателя в договоре купли-продажи (ст. 454 ГК), подрядчика и заказчика в договоре подряда (ст. 702 ГК) и др.). Они возникают и прекращаются одновременно с основным обязательством, а при его недействительности утрачивают силу. Во взаимоотношениях между организациями, а также организациями и гражданами необходимость обеспечения исполнения обязательств обычно предусмотрена обязательными для сторон правилами, которые либо возлагают на стороны обязанность определять меры обеспечения исполнения обязательств в заключаемых ими договорах, либо сами непосредственно их устанавливают.
По гражданскому праву обязательства должны исполняться надлежащим образом в соответствии с условиями обязательств и требованиями закона, иных правовых актов, а при отсутствии таких условий и требований — в соответствии с обычаями делового оборота или иными обычно предъявляемыми требованиями (в частности, относительно качества, количества, срока, места, способа исполнения обязательства) (ст. 309 ГК). Как правило, не допускается односторонний отказ от исполнения обязательства и одностороннее изменение условий договора за исключением случаев, предусмотренных законом. Использование иностранной валюты, а также платежных документов в иностранной валюте при осуществлении расчетов на территории Российской Федерации по обязательствам допускается в случаях, в порядке и на условиях, определенных законом или в установленном им порядке (п. 3 ст. 317 ГК).
Законодательство ряда стран допускает такой способ обеспечения исполнения обязательств, как гарантийная передача права собственности, при которой право собственности на определенные вещи временно передается кредитору в обеспечение погашения долга, а при надлежащем исполнении обязательства по возврату долга право собственности на вещи возвращается должнику. У країнах загальної системи права як способу забезпечення виконання зобов'язання допускається резервування титулу власності. Весьма часто в российской договорной практике в качестве средства обеспечения исполнения обязательств используется так называемый договор репо - сделка купли-продажи ценных бумаг, содержащая обязательство продавца выкупить их обратно в определенный срок по заранее зафиксированной цене. У договорі репо продажна і викупна ціни погоджуються з урахуванням того, що продажна ціна фактично є сумою кредиту, що надається покупцем у вигляді оплати паперів, а викупна ціна дорівнює сумі кредиту та відсотків за користування ним. У договорі також обумовлюються права сторін при падінні ринкової вартості проданих паперів, при відмові продавця від зворотного викупу тощо
Потреби сучасного економічного обороту, безсумнівно, вироблять способи забезпечення виконання зобов'язань, невідомі сьогодні. Це може стати результатом адаптації до умов російського законодавства моделей забезпечувальних засобів, апробованих в практиці зарубіжних країн, або результатом пошуку російським законодавцем нових правових моделей способів забезпечення виконання зобов'язань. Але у всіх випадках це будуть правові засоби, що надають кредитору додатковий кредит - особистий чи реальний. Забезпечувальний характер усіх способів забезпечення виконання зобов'язань та їх взаємозв'язок з основним зобов'язанням означають, що угоди про їх встановлення повинні мати місце до факту невиконання (неналежного виконання) основного зобов'язання.
Список літератури
1. Гражданский кодекс РФ (с учетом изменений и дополнений по состоянию на 25 ноября
2. Кодекс РФ про адміністративні правопорушення (в редакції від 20.12.2001). - М.: вид. «ЕЛІТ», 2004. - 224 с.;
3. Федеральний закон від 27.04.03г. № 4866-1 «Про оскарженні до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян» / електронна версія системи «Консультант-Плюс»
4. Власов А.А. Цивільне процесуальне право: Підручник. - М.: ТК Велбі, 2004. - 432 с.;
5. Цивільне право: Підручник, частина 1. - М.: ИНФРА-М. - 2000, 454 с.;
6. Цивільне право: Підручник, частина 2. - М.: МТК «Східний експрес». - 2000, 656 с.;
7. Цивільне право в 2-х томах, Т2 Напівтім 1: Підручник / відп. ред. проф. Є. А. Суханов - М.: Изд-во БЕК. - 2000, 704 с.;
8. Жилинский С.Э. Предпринимательское право: Уч. М.: НОРМА, 2001. - 672 с.;
9. Гришин І.П., Гришина І.І. Цивільний процес: питання та відповіді / під ред. д.ю.н. проф. М.К. Треушнікова. - М.: Юриспруденція, 2000. - 224 с.;
10. Данилов Е.П. Цивільний процесуальний кодекс РФ. Практичний посібник. Коментар і постатейні матеріали. Судова та адвокатська практика. Зразки документів. Видання 2-е. - М.: Право і Закон, 2001. - 832 с.;
11. Корецький А.Д. Договірне право Росії. Основи теорії та практика реалізації. - М.: ІКЦ «МарТ», - 2004, 528 с.;
12. Корнійчук Г.А. Арбітражне процесуальне право. - М.: ТК Велбі, 2005. - 280 с.;
13. Предпринимательское право: Уч.\под. ред. Є.П. Губина М.: Юристъ, 2004. - 416 с.;
14. Предпринимательское право: Уч. М.: МАУП, 2001. - 727 с.;
15. Предпринимательское право РФ М.: Юристъ, 2004. – 1001с.;
16. Судова практика у господарських справах \ Склав к.ю.н. І.В. Єршова М.: Юриспруденція, 2003. - 624 с.;
17. Фоков А.П. Цивільне право. Общая и особая часть: Уч. М.: КНОРУС, 2005. - 688 с.;
18. Боннер А.Т. Судова практика у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин. / Гіп, 1992, № 2
19. Мартишін О.В. Кілька тез про перспективи правової держави в Росії. / Держава і право, 1996, № 6
20. Мусін В.А. Питання примусового виконання рішень суду / Законність, 2003, № 10
21. ЧЕЧИН Н.А. Розгляд судами справ, що виникають з адміністративно-правових відносин (до проекту ЦПК РФ). / Правознавство, 1994, № 4